Музей Тараса Шевченка у Львові

Switch to desktop Register Login

Свято Шевченка

Підготувала
Кекіс Ганна Петрівна
вчитель початкових класів
НВК «СЗШ №2 – гімназія»
м.Трускавець



2011 рік

Тема: «І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій Не забудьте…»

Мета: Ознайомити  учнів  зі  значенням  творчості  Т.Г.Шевченка  – поборника щастя й свободи українського народу; показати, як шанують його  в наших домівках і в світі; викликати бажання читати «Кобзаря»; виховувати почуття любові до світлого образу поета-мислителя Т.Г.Шевченка.

Матеріал до уроку: портрет Шевченка, виставка творів поета, ілюстрації до творів, свічка, вишиті серветки, а на них «Кобзарі», на дошці роки життя, фото-виставка, «Остання дорога Т.Шевченка на Україну».

      9 – 10 березня   1814 – 1861 рр.

    47 років життя

І «Кобзар» вийшов з друку у 1840 р.

Слова на дошці:

Між берегами вічності клекоче час,
Дзвенить нового дня весела повінь.
Живуть, Тарасе, рідний, поміж нас
І голос твій, і пензель твій, і Слово.

«Твої думки, діла і заповіти –
Як вічне світло, як весняні квіті
Цвітуть, живуть
І будуть вічно жити»


Ведуча:
Дорогі діти, шановні гості і батьки! Сьогодні ми завітали до нашої світлиці. Разом полинемо у спогади про важкі роки славетного Кобзаря, прислухаємося до шевченківської думки, слова, вклонімося світлій пам’яті поета.
Я впевнена, що кожен з вас бачив зоряне небо. А чи задумувалися ви, чому одні зірки світять яскраво, а інші ледь тліють.
І дитина.
За старовинним повір’ям відомо, що коли народжується людина – загоряється нова зірка – це Господь Бог запалює свічку. І горить ця свічка, поки живе людина. А от чому одні зірки яскраві, а інші тьмяні?
ІІ дитина.
Та тому, що коли людина зла, недобра, скупа, то зірочка її ледь тліє, а якщо людина добра, справедлива, чесна, то зірка її світить яскраво, віддаючи своє тепло і світло.
ІІІ дитина.
Ось так 9 березня 1814 року загорілась на небі нова зірочка, саме в цей день народився маленький хлопчик, який згодом став великим поетом зі світовою славою.
Люди з таким обдаруванням, з таким Божим даром народжуються раз на століття.
ІV дитина.
Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра-Славути.
Минають роки, десятиліття. Але ніколи не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну.
Пісня «Добрий день, матусю-Україно!»

Добрий день, матусю-Україно,
Сходить сонце радості й добра.
Україно, я твоя дитина,
Крапелька великого Дніпра.
Приспів:
        Україно моя, золоті твої поля,
        Небо ніжно-голубе, що під ним усе цвіте.
        Яблуневі сади і смерекові ліси,
        Ніжна пісня солов’я,
        Рідна матінка-земля.
Дитина.
Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.


 


Вчитель.
А чому саме сьогодні? Бо день народження і день смерті його стоять поряд – 9 і 10 березня. Між цими двома березневими днями – 47 років життя, яке стало славою і гордістю українського народу.
Починаються Шевченківські дні. Ми звертаємося до поета, який став для України заповітною думою, її безсмертною піснею. Тож нехай вогонь його душі (запалює свічку) запалить у ваших серцях іскру віри, надії, любові до рідної землі, свого народу.
Дитина.
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику Руїну…
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте, -
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Вшануємо пам’ять поета хвилиною мовчання.
Дитина.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами – сльозами.
Дитина.
В похилій хаті, край села
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати, вбита горем.
Дитина.
Шевченків край… Так називають Черкащину. Тут у селі Моринцях, у родині селянина – кріпака народився великий поет, художник.
Згодом сім’я переїхала в Кирилівку, де пройшли дитячі роки Тараса.
Ось так згадує Тарас про свою хату.
Тарас.
Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати – яблуня, квітник, стара гілляста верба, а за вербою клуня, за клунею – сад.
Дитина.
Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас біля нього, показує дід на темне небо, на зорі.
Дід.
Ото Чумацький шлях! Ото їдуть чумаки, їдуть, навколо самий степ та тиша. Глянуть на зорі – ото їм і дорога (показує).
Дитина.
В Тараса справ чимало. У ставку викупатися треба. До кузні забігти, як коваль працює подивитися. Їсти хочеться, та нічого додому йти – нема нічого. Оце часто утікав від усього, ховався в густі кущі калини і мріяв.
Пісня на вірші Шевченка Т.Г. «Зацвіла в долині …»
Вчитель.
Слова до цієї пісні взято зі збірки поетичних творів Т.Г.Шевченка, яка називається «Кобзар».
Перший «Кобзар» вийшов в світ у 1840 р. у Петербурзі.  Тут було всього 8 віршів. Тепер 252 вірші.
Ось у мене в руках, а у вас на партах також є «Кобзарі».
А чому Шевченко назвав так цю збірку? (Кобзар – народний співець).
Я бережу «Кобзар» як реліквію, святу книгу. Радію і за вас, що у ваших домівках (майже в кожного) є така дивовижна книга, яка тісно пов’язана з життям нашого народу.
Ця книжка вважається святинею, національною Біблією України.
Дитина.
Коло хліба, на столі,
На самотканій скатертині
Лежала книга, як святиня…
То був «Кобзар».
Його не міг
Ніхто, не вмивши рук, узяти.
Дитина.
Над Кобзарем
Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.
Ані шелесне верба височенька.
Наша Тетянка відкрила «Кобзар».
Вголос читає Тараса Шевченка.
Ген за рікою синіє гора,
В небі веселка розквітла казково.
Ніжно вплітається в гомін Дніпра
Добре і щире Шевченкове слово.
 

Вчитель.
Хочеться, щоб струни вашого серця забриніли, читаючи «Кобзаря». Скільки ніжності і любові до рідного краю у його віршах.
1.    «По діброві вітер віє»;
2.    «Тече вода з під явора»;
3.    «Світає».
Ще змалку Тарасик був дуже спостережливим хлопчиком.
Тарас.
Небо над головою, ніби великий дах, а там, у долині, дах цей спускається до землі. Там його стовпи залізні підпирають. А що там за стовпами?
Дитина.
Йшов довго. Сонце вже за гору сховалося. Зустріли чумаки, до рідного села довезли. Коли підійшов до перелазу, біля хати сидить вся сім’я і вечеряє.
Дитина.
«Садок вишневий кого хати».
Сценка.
Вчитель.
Тарасик дуже рано навчився читати. Про школу першим завів розмову дід.
Дідусь.
Що в голові є – те довіку твоє. Час уже Тараса до дяка в науку віддати.
Хай змалку вчиться, що вмітиме, того за плечима не носитиме.
Вчитель.
Тарасові було і цікаво, і трохи боязко йти до школи. Бо чув, як дяк любить шмагати різками босоногих хлоп’ят.


Дитина.
1.    Коли Тарасові минуло 9 років, померла мати. А коли минуло 11 років, він втратив останню опору – батька, який, помираючи, сказав пророчі слова:
«З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».
2.    І тільки поховали батька, зібрав Тарас у свою торбинку каламар, перо й крейду і пішов шукати собі долі.
1.    «Доля»;
2.    «І золотої й дорогої».
Вчитель.
Та на четвертий день Тарас не витримав знущань, подався геть.
Пішов до маляра. Але все було марно. Вже змалку став сам заробляти на кусок хліба, носив воду, пас ягнята.
Дитина.
«Мені тринадцятий минало»
Вчитель.
Він був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був, і чого тільки не робив!
Але йому ж  хотілося бути малярем! Все, що бачив, хотілося змалювати.
Та минали літа і було йому вже 15 років. Ось так і відплив якось непомітно Тарас від берега Дитинства.
Тарас стає козачком пана Енгельгардта. Багато мандрує зі своїм паном.
Коли йому минуло 17 років, пан дозволив Тарасові вчитися у художника Ширяєва у Петербурзі. Тут він знайомиться із земляком-художником Іваном Сошенком.
Сошенко зі своїми товаришами викупив Шевченка з кріпацтва за 2500 карбованців.



Вчитель.
25 квітня 1838 р. перед Шевченком відкрився світ волі і навчання в Академії Мистецтв.
Уже в перший рік навчання він за малюнок одержує срібну медаль.
Отже, Шевченко не тільки був поетом, а й художником.
Дитина.
Після закінчення Академії Мистецтв Шевченко приїздить до Києва, працює художником, пише вірші, в яких виступає проти панів і царя. Він прагне волі для простого народу.
За те Шевченка було заслано солдатом в Орську фортецю (це в Казахстані), далеко від рідної землі.
Цар заборонив йму писати і малювати.
Дитина.
1.    Понад 10 літ Шевченко «карався, мучивсь, але не каявся».
Це були тяжкі дні в житті поета. Він тужить за Україною, за своїм народом.
Незважаючи на заборону, Тарас Шевченко писав вірші та ховав їх за халявою чобота. Це були так звані «захалявні» книжечки.
2.    Кожна сторінка обведена рамкою, кожний рядок виведений нервовим, дрібним і стислим почерком, несе в собі ритм серця поета–подвижника, його нестерпний гнів і безмежну любов.

Він прохав долю, щоб
Або хоч крихітку землі
Із-за Дніпра мого святого
Святії вітри принесли,
Та й більш нічого…



1.    «Мов тюрма – фортеця Орська»
Мов тюрма-фортеця Орська
із царським наказом,
щоб не брався він за пензлі
й за перо ні разу,
щоб не брався він бунтарських
тут пісень складати.
Ось які терпів страждання
Тут пісняр від ката.

2.    «Зоре моя вечірняя»

Пісня «Думи мої…»

Дитина.
10 березня 1861 року Т.Шевченко зайшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність. Перестало битися серце великого українського Кобзаря.
Поховали поета на Смоленському цвинтарі в холодному Петербурзі. Але його друзі над домовиною пообіцяли: «Будь, Тарасе, певний, що ми твій заповіт виконаємо».

«Заповіт» читають усі учні.

Дитина.
У травні того ж, 1861 року, тіло великого Кобзаря було перевезено в Україну, в місто Канів.
Його поховали на Чернечій горі, біля Дніпра. Відтоді ця гора називається Тарасовою.
Вчитель.
Ось остання дорога, котрою везли Тараса Шевченка з Петербурга в Україну, у Канів: Петербург, Москва, Орел, Ніжин, рідний Київ, Канів.
Везли його поїздом, підводою, кораблем. (Показати на карті).
Дитина 1.
Так не вмерло ім’я його,
Вічно буде жити,
Вічно будуть всі нащадки
На поклін ходити.
До Канева на могилу
На високій кручі,
Щоб побачить і почути,
Як реве ревучий.
Дитина 2.
Уклін тобі, Тарасе,
Великий наш пророче.
Для тебе вірно б’ється
Те серденько дівоче.
    Ти кажеш, рідний нарід
    І рідний край кохати,
    Для нього, кажеш, жити,
    Для нього умирати.
Ось тут перед тобою
Ми, українські діти,
Святочно прирікаєм
Сповняти ті завіти.
Дитина 3.
У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі.
Він дуже рідний і мені,
І татові, і мамі.
    Він стереже і хату, й нас
    Він знає наші болі.
    Я добре знаю – це Тарас,
    Що мучився в неволі.
Такий ріднесенький, дивись,
Він мов говорить з нами,
Він на портреті мов живий,
Ось-ось – і вийде з рами.
Дитина 4.
М.Рильський «Шевченко»
Всі його ми батьком звемо,
Так від роду і до роду,
Кожний вірш свій і поему
Він присвячував народу.
    Ось чому в сім’ї великій
    У цвіту садів прекрасних
    Буде жити він вовіки,
    Як безсмертний наш сучасник.
Пісня «Кобзарі»
1.    Рано-вранці на зорі,
На Тарасовій горі,
Під розлогою вербою
Посідали кобзарі.
        Приспів:    Лине пісня про до Тараса,
                Лине від серденька.
                Будь щаслива, Україно,
                Україно – ненько.
2.    Мовив слово кожен з них,
Струн торкнувся голосних –
І злетіла пісня вгору
Вище кленів мовчазних.
        Приспів:
 

Вчитель.
Дорогі мої, я була в Каневі, на могилі Шевченка, відвідала Тарасову світлицю – перший народний музей Кобзаря. Поруч будується сучасний музей.
Бачила могилу Івана Ядловського, який 50 років вірно охороняв Шевченкову могилу, тому і був похований на території заповідника.
Тут, недалеко від могили Шевченка, є плита, де вказано місце самоспалення Олекси Гірника, пенсіонера з Калуша, Івано-Франківської області, (65 років було йому, в нічна 21 січня 1978 року), який показав, що любить Україну, не міг змиритися з несправедливістю і тому віддав своє життя.
Бачила і кобзарів з Тернополя, вони співали пісні на слова Шевченка, ходили навколо могили, у вишитих сорочках, з прапором українським у руках.
Це вражало і мене, і моїх власних дітей, що мрії Шевченка збулися, люди його шанують.
Пам’ятники нашому Шевченку стоять у далекій Канаді, Америці, Франції, Угорщині, Аргентині.
Його ім’ям названо вулиці в багатьох містах світу.
Вірші поета перекладено багатьма мовами світу.
(Ось «Заповіт», перекладений на 150 мовах світу).
А у нашому Львові, у Стрийському парку я відшукала Шевченкову вербу, якій уже 50 років.
Прослухаємо розповідь про Тарасову вербу.

Дитина 1.
У дикій пустелі, далеко від нас
У царській неволі карався Тарас.
Чужими степами Шевченко ішов
І прутик вербовий в пилюці знайшов.
Дитина 2.
Підняв Тарас прутик, зрадів, як добром,
Згадав різні верби над рідним Дніпром.
І плакав, і мріяв, виніс води,
І прутик вербовий в піску посадив.
Дитина 3.
В далекім степу зеленіє верба –
За Україною туга-журба.
Поїхали люди з поклоном від нас,
Туди, де карався великий Тарас.
Віддавши належну пошану-хвалу,
Зламали львів’яни галузку малу.
Дитина 4.
І бережно, ніжно, як тільки могли
Тендітну галузку у Львів привезли.
І в Стрийському парку зима – не зима,
До сонця пагіння своє підніма вербиця –
Подібної в світі нема.
Вчитель.
Це був травень 1961 року, 100 років від похорону Шевченка Т.Г.
Делегація львівських письменників привезла вербову гілочку з казахської землі і посадила в Стрийському парку.
І сьогодні хочу розкрити маленький секрет. Група учнів нашого класу поїхали зі мною у Львів  і  привезли  гілочку  верби,  посадили біля   школи  (з нагоди 30-річчя відкриття нашої школи). І ми пообіцяли її доглядати, назвали внучкою Тарасової верби.
 
Дай Бог, щоб вона виросла, була подарунком нашій школі.
Я сподіваюсь, що після сьогоднішнього свята ви ще більше полюбите творчість Шевченка, будете любити Україну так, як він її любив.
Надіюся, що в майбутньому ви відвідаєте і Стрийський парк у м.Львові, і Канів – могилу Шевченка.
Дякую, діти, вам і вашим батькам за цікаве проведення свята.

Фото


© Музей Тараса Шевченка у Львові

Top Desktop version